Снiги

 

- Назви кількох письменників, які, на твою думку, найбільше збагатили українську мову.

- Письменники не збагачують мову. Вони є добрими або поганими носіями цієї мови. А от літературу вони збагачують. У нас це насамперед поети. Для мене найближчими і найдорожчими є Грицько Чубай, Олег Лишега, Василь Голобородько… Фактично, все те покоління дало дуже багато.

- Для тих, хто чув про бахмацький ДАК, вважає, що ДАК – це, передусім Володимир Кашка і Кость Москалець. Кашки не стало. Чи є тепер ДАК?

- Ще Микола Туз, Андрій Деркач і Юрко Ананко. Хоча без Кашки все це виглядає дуже блідим. Як «The Doors» без Джима Моррісона. Але доки п’ється чай, ДАК залишається живим. Ми з Юрком Ананком нещодавно створили невеличкий сайт, присвячений творчості Кашки, там можна прочитати більшість його творів: http://volodymyr-kashka.narod.ru/

- Міф про ДАК – як він виник? Яка його природа? Це гра, забавка, альтернатива Бу-Ба-Бу та іншим? Чи все ж таки система певних критеріїв, ритуалів, табу?

- ДАК - не міф, це літературне об’єднання, створене Кашкою в 1977 році. Тому воно за визначенням не може бути альтернативою згаданим і не згаданим тобою групам – їх на той час просто в природі не існувало. Зате існувала розгромлена львівська «Скриня», з якою ми підтримували дружні стосунки. Якщо це гра, то гра в бісер. Якщо це ритуал, то тільки чайний. (Решта - тут).

Удвох із Юрком Ананком спорудили невеличкий сайт, присвячений Володимиру Кашці. Для тих, хто незнайомий з творчістю цього чудового поета - і для тих, хто захоче перечитати улюблені твори. Володимир Кашка (1954-2006) заснував бахмацьку літературну робітню ДАК, був близьким приятелем Грицька Чубая, Василя Герасим*юка, Миколи Рябчука. Закінчив Літературний інститут. Перебував під пильним наглядом КГБ. Розповсюджував самвидав і світло. Автор книжок "Мала методика" (2003), "Моделі обріїв" (2005), "Житло" (2007), "Автометодика" (2007).

- Вам ближчий той Львів, що є зараз, чи давніший, який був, приміром, у 70-80-х роках?

- Мені дуже подобається той Львів, який був на зламі 80-90-х, коли ще тут були Місько Барбара, Ромко Чайка, Тарас Чубай... Ми всі збиралися, витворилося гарне середовище.

- Але вони поїхали, як більшість творчих особистостей, які не можуть себе тут реалізувати...

- Так, бо усе зараз сконцентровано у столиці, всі туди їдуть, бо там можна розкритись і елементарно заробити якісь гроші. Будь-яка творча особистість, скільки б вона не казала, що не поїде з провінції, в результаті їде, бо не має можливості себе тут виявити. Це погано, бо повинна бути розконцентрованість. І я сподіваюсь, що так колись буде.

(Повністю)

Дістача!!!
Originally uploaded by moskalets

Цього разу він мене таки випередив! Припиняю займатися літературою і беруся за розум. Таак, де тут мої вудки... :)

Хит 'Плача Єремії' - визитка украинской музыки


Популярная в народе песня «Лиш вона» львовской группы «Плач Єремії» признана «Самым запоминающимся украинским хитом последней четверти века» по результатам опроса читателей @music. В голосовании, продолжавшемся два месяца, приняли участие более полуторы тысяч человек. Причем голосовали, естественно, не только жители Украины, но и знатоки украинской музыки из разных уголков планеты.

«Лиш вона» стала лидером рейтинга «запоминаемости» – за эту песню, ставшую уже практически народной, отдали свои голоса 20% меломанов. «Серебряным» призером стала «911» «Океана Эльзы» (15%), на третью ступеньку пьедестала слушатели вознесли «Танці» группы «Вопли Видоплясова» (13%). (Більше)



Презентация создана с использованием MMS от компании Киевстар

Юрій Саєнко і Данило Саєнко
Originally uploaded by moskalets

Зустрічав колосальних гостей, давніх своїх друзів: Юрка і Данила Саєнків зі Львова. Вони заїхали до Келії після конкурсу піаністів пам’яті Генріха Нейгауза (Кіровоград), де 17-річний Данило здобув перше місце! Палкі обійми, ритуальні чаї і кави, і ця... як її... ну, така прозора, наче сльоза після дванадцятилітньої розлуки... А потім дивилися відео з кіровоградського гала-концерту, коли після виконання надскладної Сьомої сонати Прокоф’єва заворожена публіка бісувала до запаморочення, і Данило царським жестом кидав їй нові й нові непередбачені дари – млосний, ніби жасмин, Мефісто-вальс Ліста, етюд-картинку Рахманінова... І все – з пам’яті! І все – з невимушеною віртуозністю, за якою стоїть тягла й наполеглива, повсякденна – по 10 годин за фортепіано – праця. Ідеальний синтез блискучої техніки з винятковою чуттєвою обдарованістю. От уже воістину: «Я клавишей стаю кормил с руки Под хлопанье крыльев, плеск и клекот…» Нарешті знову побачив живу викшталтуваність. Нарешті знову переконався, що вона – може, тільки вона – реально вартісна в приблизному й тимчасовому світі.

"І ось тепер шістдесятирічна роса, що ось-ось уже готова зникнути, знову влаштувала собі притулок на кінчику листка. Так само, як мисливець будує притулок на одну ніч; так само, як в'є собі кокон старий шовкопряд". Камо-но Тьомей, "Записки з келії"

Келія Чайної Троянди навесні
Originally uploaded by moskalets

Сьогодні виповнюється 17 років, відколи я оселився в Келії Чайної Троянди.

Незвично бути сновидінням львівського пса! Ще ніколи так гостро не відчував я себе гессівським Степовим Вовком, як оце тут, у безгомінні візії, коли, принюхуючись до покручених вуличок, повертався до чергової самотницької келії, до чергового тимчасового притулку реальності, невагомими ногами збуваючи чергову стацію на шляху старого пілігрима. Залишитися б отут - і жити у статечному австрійському будинку, в тихому, засадженому липами кварталі... ( Повнiстю)



Презентация создана с использованием MMS от компании Киевстар



Презентация создана с использованием MMS от компании Киевстар

Сьогодні в мене гостював Андрій Деркач, один із найстаріших, найвірніших і найдорожчих друзів, чайний побратим, з яким можна говорити годинами, знаходячи все нові й нові теми. А коли настає пора розлучатися, розумієш, тамуючи жаль, що так багато не встигли сказати один одному. І тільки знання – а може, віра й надія – що колись відбудеться наступна зустріч, нова бесіда, завариться свіжий чай і прочитається щойно написаний вірш – тільки це знання або віра дозволяють відпустити друга. На цьому завжди тримався наш ДАК: злетітися зі Львова, Чернігова, Києва або Ставрополя. Обговорити насущне. Показати нові вірші й пісні. І знову зникнути, часом – на роки. Андрієві вірші завжди асоціюються в мене з мандрами автостопом, з безлюдними, випаленими сонцем шосе – або з безкінечними зливами за порогом Кашчиної майстерні, коли «свіча, і блискавка, і чай, і час, що, може, завтра не пірветься...» Посміхаючись, Андрій заходить до Келії, дістаючи з пакета найзаповітніше – непочату бляшанку з чаєм і флешку з іще нечитаними віршами. Гра, яка називається ДАК – триває. ( Read more... )

А ще в нас живуть Келії, які мають лапки...

Рибалки
Originally uploaded by moskalets

Удвох із Чубаєм зловили 0,000000000000000000001 карася! Сезон - почався. :)

"...Але, як і у випадку з дитиною, мовлення до Бога стократ істотніше за банальну передачу інформації. Адже його магічним завданням є значно священніше: навчити говорити. Розмови з Богом передбачають відповідь; вони домагаються її, вони її благають, вони не можуть бути монологами, зверненими в ніщоту. Взагалі це дуже дивно, коли жінка вчить говорити Того, Хто Сам є Словом – і слова Подателем. Так починає розвиватися основний сюжет цієї невеличкої книжки, драматична діалектика стосунків із мовчанням і мовленням, незбагненна, містична любов до Того, Хто більше, ніж є, хоч Його на позір нема. Поза будь-яким сумнівом, цей твір могла створити тільки глибоко релігійна людина; але ось іще одна несподіванка: мова Богдани Матіяш майже цілковито вільна від конвенційних релігійних форм. Звичайно, якщо добре прислухатися, можна розрізнити ледь чутні відлуння євангельських цитат: «а тепер залишіть мене а тепер дайте мені піти а тепер скажіть мені що тут не всі стомлені і обтяжені і я вам не повірю» - проте, основне послання «Розмов з Богом» полягає не в трансляції традиційних релігійних змістів, а у видобуванні їх з немислимо близьких матерій, скажімо, з відрази до зоопарків, з дощентної емпатії в долю полонених звірят – і в свою власну долю бути смертною істотою. Читаючи Матіяш, ми вдячно довідуємося, що наші звичні почуття і стани - втоми, нудьги, тривоги, ба навіть неписьменності! - можуть бути станами релігійними, так само, як оцей неперевершено тонкий гумор..."(Докладніше)

Яринка
Originally uploaded by moskalets

А потім настала хвилина розлуки
лебеді - плачуть
голуби - плачуть
продавці морозива і соняшнику -
плачуть
міліціонери - плачуть

усі плачуть

А ми з Яринкою лазили по місту, ласували морозивом, годували соняшником голубів та лебедів - і дуріли :)